Наша духовність

Духовність Богоявлення

Чому саме Богоявлення?

“Богоявлення це водночас і подія, і символ. Подію детально описано у Євангелії [від Матея]. А символізм Церква поступово розвивала, все більше і більше роздумуючи над подією і святкуючи її літургійно. З того часу пройшло вже 2000 років, але щоразу, як ми святкуємо Богоявлення, церковна спільнота бере з цієї надзвичайної літургійно-духовної традиції нові моменти для розважання” (Папа Іван Павло II, 6 січня 2000 р.).

Повна назва нашого згромадження “Сини та Дочки Непорочного Серця Матері Божої Богоявлення”. Богоявлення – це свято, на яке ми звертаємо особливу увагу, воно сповнене багатим символізмом і змістом.

Дари трьох мудреців – золото, ладан і миро – є важливим елементом Богоявлення. Але крім цього Богоявлення відкриває нам ще більше скарбів, про що ми дізнаємося зі Святого Письма, Літургії Церкви, святих та науковців…

Богоявлення це найперше і найдавніше свято Різдвяного часу, яке святкували від другого століття після Різдва Христового, хоча як окреме свято його почали святкували лише з четвертого століття (в західному обряді). Богоявлення (від грецького слова “епіфанія”, що в перекладі означає “явлення”) – це пригадування перших трьох подій, коли Ісус об’явився людям: Його народження, коли йому поклонялися ангели і люди, потім Його хрещення у Йордані, коли голос з неба назвав Його улюбленим Сином (пор. Мт. 3,16-17, Мк. 1,9-11, Лк. 3, 21-22), і Його перше чудо, коли “ось такий початок чудес учинив Ісус у Кані Галилейській і тим об’явив свою славу” (пор. Ів. 2, 11). Але коли ми говоритимемо тут про Богоявлення, то будемо мати на увазі власне перше з цих об’явлень, тобто несподіваний візит трьох вельможних, але таємничих осіб з далеких поганських країв.

Богоявлення відкриває справжню (подвійну) природу Ісуса Христа

У Євангелії Ісус питається: “На вашу думку, хто я?” Волхви, що прийшли відвідати Боже Дитя, своїми дарами дають правильну відповідь. Вони приносять Йому золото – царський дарунок. Вони приносять Йому миро, яким у ті часи намащували тіло покійника перед похороном. Вони також приносять йому ладан, який  юдеї та погани використовували під час жертвоприношень і богослужінь для божества.  ”Одним словом, вони дуже дбайливо взялися за свій обов’язок  і приготували такі дари, щоб поклоняючись Йому вони могли виразити свою віру в Його потрійний уряд: золотом вони вшановують Його як Царя, миром – як Людину, а ладаном – як Бога” (св. Лев Великий).

Богоявлення відкриває всезагальність Христового спасіння

“Волхви представляють народи всієї землі, які у світлі Божого народження вирушають у дорогу, що веде до Ісуса, і певною мірою першими отримують спасіння, історія якого починається з народження Спасителя  і звершується пасхальними таїнствами Його смерті й воскресіння. Коли волхви дійшли до Вифлеєму, вони поклонилися Божому Дитятку і склали символічні дари, ставши провісниками народів і націй, які століттями невпинно шукають зустрічі з Христом” (Проповідь Папи Івана Павла II на Богоявлення, 1996 р.Б.).

За тридцять років до Свого публічного служіння, новонароджений Спаситель встановлює зв’язок з людством посеред якого Він щойно з’явився. Через ангела Він кличе юдейських пастухів. На Стрітення у храмі Він відкриває очі Симеону й Анні та через дію Святого Духа об’являє їм щось особливе для них. Але Він також посилає особливий знак поганам з далеких країв. Різдвяна зірка викликає в них бажання повірити у Христове пришестя й прийти привітати та поклонитися Йому.

“Три волхви, представляючи поганський світ, поклоняються Господеві й приносять Йому свої найдобірніші та найкращі дари” (св. Хіларі з Пуатьє, “Про Трійцю”, Книга IV).

“Богоявлення, дорогі в Христі, надає нам безперервну радість, щоб підтримувати силу нашого торжества та запал нашої віри посеред близьких та споріднених таїн. Бо те, що раннє дитинство Посередника між Богом і людьми стало вже явним усьому світу навіть ще коли Він перебував у маленькому містечку, стосується спасіння усього людства. Він не хотів бути прихованим у перші дні після свого народження в невеликому скромному материнському домі, але, розуміючи, що Він прийшов у цей світ для всіх, хотів, щоб незабаром усі визнали Його” (св. Лев Великий).

Він – слава Ізраїля і світло на просвіту поганам. Його спасіння є для всіх.

Богоявлення відкриває заклик до Божого служіння через євангелізацію

“Місійна діяльність Церкви впродовж своєї багатостолітньої історії бере початок і знаходить свій універсальний характер у святі Богоявлення.” (Папа Іван Павла II, Проповідь від 6 січня 1997 р.Б.).

“Бог установив щоб усі народи спаслися у Христі. Дорогі друзі, тепер, коли нам об’явилася ця Божа благодать, святкуймо радісно день перших жнив – першого покликання поган. Дякуймо милосердному Богові, який, як говорить апостол, “зробив нас гідними мати участь у долі святих у світлі. Він вирвав нас із влади тьми й переніс у царство свого улюбленого Сина”. Як ми знаємо, це сповнилося тоді, коли зірка покликала трьох мудреців з їхніх далеких країв і привела їх до Царя неба і землі, щоб вони пізнали Його і поклонилися Йому. Послух зірці закликає нас наслідувати її смиренне служіння, тобто бути якнайкращими слугами благодаті, яка запрошує усіх людей знайти Христа” (з проповіді св. Лева Великого).

Богоявлення показує роль Марії в нашому пошуку Ісуса

“Увійшли до хати й побачили дитятко з Марією, матір’ю Його, і, впавши ниць, поклонились йому” (Мт. 2, 11). Так само, як ті, хто найпершими дізналися про присутність Ісуса на землі: св. Йосиф, св. Єлизавета і ще ненароджений св. Іван Хреститель, які пізнали Його через Марію, так і волхви знаходять Ісуса з Матір’ю. Так само й ми.

“На Богоявлення, коли Церква пригадує про всезагальне покликання до спасіння, вона водночас вшановує Пресвяту Діву – справжній Престіл Премудрості й Матір Царя, яка представляє мудрецям для поклоніння Відкупителя усіх народів” (пор. Marialis Cultus, Папа Павло VI).

Між пророцтвом Симеона, роллю волхів і покликанням Марії прийняти активну участь у страстях її Сина є міцний зв’язок. Симеон попереджує молоду Матір Ісуса про майбутні страждання Ісуса і протиріччя навколо Нього, а також пророкує її власні страждання. Волхви приходять, але їхній візит унеобхіднює Пресвяту Родину втікати до Єгипту, щоб захистити Дитятка Ісуса від Іродових солдат-убивців. Пророцтво Симеона це Перша скорбота Богородиці, її Друга скорбота – це втеча до Єгипту, що супроводжувалася невинним кровопролиттям дітей у Вифлеємі й першим нападом на Спасителя.

Богоявлення відкриває Вселенськість  Церкви

“Господь через ангела об’явився пастушкам у день Його народження. Того самого дня через появу зірки Він сповістив про себе волхвам з далекого Сходу, і знову того самого дня йому поклонилися волхви. Тому  Церква в усіх народах світу в особливий спосіб почитає цей день, бо ким були волхви як не первоплодами поган? Пастухи були ізраїльтянами, а волхви поганами. Одна група прийшла з близьких околиць, інша група прибула з далеких країв. Проте обидві об’єдналися на наріжному камені, яким є Христос” (св. Августин, проповідь 202).

Пастухи були бідними, неосвіченими, простими робітниками. Волхви були вченими, мали час і достатньо грошей на довгу мандрівку (за легендою вони подорожували поза домом біля двох років!) до незнайомої людини у чужій країні, взявши зі собою коштовні дари і здійснивши ввічливий візит по дорозі до царя краю Ірода. Пастухи належали до найнижчого класу Ісусового суспільства й культури, волхви ж належали до найвищого класу чужої цивілізації. Цікаво представити собі, як ті багаті мандрівники з’явилися при вході до скромної господи у Вифлеємі, маленькому містечку незначної провінції Римської Імперії – Ізраїля. Якою мовою спілкувалися гості й господарі? Можливо, грецькою? Проте мова віри, любові і смиренності була тою, на якій найзрозуміліше спілкувались як при відвідинах пастушків, так і  волхвів. Волхви об’єднуються з пастухами через шанобливий, життєзмінний візит до новонародженого Царя їх усіх.

Богоявлення відкриває причину для радості

Папа Іван Павло II наприкінці своєї проповіді на свято Богоявлення 2000 року сказав: “Сьогоднішня Літургія закликає нас радіти. Для цього є причина: світло Різдвяної зірки, яке осяювало дорогу волхвам зі Сходу до Вифлеєму, продовжує вести народи і нації світу тим самим шляхом. Возносімо ж подяку за чоловіків і жінок, які здійснили цю подорож впродовж минулих 2000 років. Прославмо Христа, Lumen Gentium, (Світло народів), Який провадив їх і продовжує вести народи дорогою історії! Йому, Владиці часу, Богові істинному від Бога істинного, Світлу від Світла, ми з довірою возносимо нашу молитву. Нехай Його зірка, Богоявленська зірка, беззупинно сяє у наших серцях, показуючи  особам і народам шлях правди, любові й миру в третьому тисячолітті. Амінь.”

Read more about the Eastern and Western Epiphany traditions here

This post is also available in: English Italian Polish Slovak